(no subject)

при батьку і діду бачив на північному Кавказі села із естонцями та литовцями. що відразу побудували у 39му чи 40му році -- лютеранську церкву, музичну школу із органом. і жили як люди. На кистях. Їх вислали із Балтії до північного Кавказу де репресія йшла за репресією - то  там то розказування, то боротьба із українським націоналізмом, то проти тих хто встав і пішов у допоміжні війська нацистського війська (на спочатку 90х усі ці сели опустілм і там нікого не лишилось, бо їм стало можна повернутися без переслідування карного і їх життям до балтії і відсотків 100 виїхало) навіть розмовляти, зрозуміло спеціалісти із нечорнозем'я завозились тисячами, із якими місцеві не розмовляли ніколи. В мене кузини із Кубані питали, а що там "украанский язык" звучить, ти ж з України приїхав. Боялися. Прадід повернувся таки із Гулагу, але все життя його бачити боялися.

Ще заїздів за Януковича, а дід завжди благав, хоч газету українською привези. А вже ніхто не видавав українську газету за Януковича у Києві.  Жодної газети не було.